Снігопадами, буревіями заповнюю емоції.

Чорною доріжкою індиферентності проходиш повз, і ніякі аргументи не змушують тебе обернутися.

Мене чомусь для тебе не стало. Чорною сіткою забуття мене викинули з тебе, вишкребли нахабно і жбурнули в інший світ. Світ, де твоя пам*ять мене більше не відтворює, світ, де сильні вітри і люті сніги вибілили всі спогади про мене.

Але знаєш, я ж таки залишилась.

Бачиш, то я біжу зимовим парком, збираючи кришталеві відбиття від снігу? То я збираю теплоту нічних ліхтарів, то я несу тобі цей скарб. Через невидимі тумани, через недосяжні зірки я йду для тебе.

Та дорога вже загубилась. ЇЇ теж замело.

Бо так хотів ти.

Бажання збуваються.